1904 народився Микола Бажан, класик української поезії ХХ ст, перекладач, літературознавець, культуролог, енциклопедист, державний і громадський діяч, академік НАН України. Заслужений діяч науки УРСР (1966). Сталінські премії (1946, 1949), Державна премія України ім. Т. Шевченка (1965), Державна премія УРСР у галузі науки (1971), Ленінська премія (1982). Герой соціалістичної праці (1974). Працював редактором і кіносценаристом на Одеській кіностудії, редактором журналів "Кіно" (1926–1930), "Радянська Україна" (1940–1941), газети "За Радянську Україну" (1941). Виступив з першими поетичними збірками у 20-х роках, спочатку як футурист, згодом як експресіоніст ("17-ий патруль") та неоромантик ("Різьблена тінь"). На межі 20–30-х років Бажан переживає творче піднесення. Викристалізовується іманентний стиль – інтенсивно-пластичний, насичений, бриластий, з ознаками необароко, з’являється тяжіння до синтезу мистецтв ("Будівлі"). Підданий гострій критиці за "відхід від революційної тематики". Бажан у поемі "Гофманова ніч" (1929) розкриває трагедію безсилля митця у ворожому до нього оточенні. З’являється низка його поем, зокрема сцієнтичних ("Число", 1931; "Трилогія пристрасті", 1933). Після публікації 1-ї ч. поеми "Сліпці" (1933), де Бажан пророкував майбутнє відродження України, дальше друкування її було заборонено, автор затаврований комуністичною критикою як "націоналіст". Після цього у творчості Бажана стався злам. Він пише поеми, де сакралізує комуністичних лідерів і радянську дійсність ("Безсмертя"; "Батьки і сини"; "Клич вождя", та ін.), критикує "буржуазний Захід" ("Англійські враження"; "Італійські зустрічі"). Та всупереч канонам "соцреалізму" у нього з’явилися такі поезії, як "Труна Тимура"; історична драма-фреска "Данило Галицький" (1942), збірка "Сталінградський зошит" (1943). У 40–50-і роки займає високі офіційні посади: 1943–48 – заступник Голови РМ УРСР, 1953– 59 – голова СПУ, 1958–83 – головний редактор "Української радянської енциклопедії" (УРЕ). При складанні УРЕ дотримувався засад офіційної ідеології, проте добивався від партійного керівництва дозволу на вміщення статей про проскрибованих українських діячів культури – О. Архипенка, І. Падалки, братів М. і Т. Бойчуків та ін. Був ініціатором низки енциклопедичних видань: "Енциклопедії кібернетики", "Радянської енциклопедії історії України", "Історії українського мистецтва". Перекладав твори Ф. Гельдерліна, Ц. Норвіда, Р.-М. Рільке, Й. Ґете. Особливе місце серед них посідає переклад поеми Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі", поеми А. Навої "Фархад і Ширін". Бажан – автор мемуарних нарисів, есеїв, публіцистичних статей і критичних розвідок: "О. Довженко. Нариси про митця" (1930), "Люди, книги, дати. Статті про літературу" (1962), "Путі людей" (1969), "Думи і спогади" (1982). У 1976–1983 опублікував у журналі "Вітчизна" "Сторінки спогадів", у яких висловив жаль з приводу своєї несправедливої критики Ю. Яновського за його роман "Жива вода". В останній період життя повертається до української тематики (перша варіація з "Чотирьох оповідань про надію", "Кларнет Тичини", "Міцкевич в Одесі. Рік 1825", "Політ крізь бурю", "Уманські спогади", "Нічні роздуми старого майстра"). Поему "Дебора" (1968) після публікації у журналі "Вітчизна" було заборонено передруковувати. Остання збірка поезій Бажана "Карби" (1978) містить низку напрочуд щирих ліричних мініатюр, у яких поет осмислює життя.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.