1900 народився Степан Бен (Бендюженко), український поет, жертва сталінських репресій. Закінчив учительську семінарію в Кирилівці. У 30-х роках навчався у Черкасському інституті соціального виховання та Київському ІНО. У 20–30-х роках учителював. Друкувався від 1921. Був членом Спілки селянських письменників "Плуг" (1924). Організаційно належачи до "Плуга" й маючи за основну "фактуру" своїх творів сільську дійсність, Бен власні ідейно-естетичні позиції ладнав під впливом київських "неокласиків", передовсім М. Зерова й П. Филиповича, з якими був особисто знайомий і які опікувалися його творчим зростанням. Поезія Бена вирізняється свіжістю й щирістю художнього вислову, багатством барв, інтонацій, гуманістичною тенденцією. Для його вірша властива й класична, й модерна метрика. 1929 у Харкові вийшла перша і єдина збірка віршів "Солодкий світ". Провідні мотиви творчості – краса й гармонія світу, природи, філософічність, елементи трагедійності. У тому ж 1929 був заарештований за міфічні зв’язки з Спілкою визволення України (СВУ). Відбув півроку ув’язнення. Згодом учителював на Звенигородщині. Вдруге заарештований 1937. Публікації, які збереглися, свідчать, що Бен мав стійкі соціалістичні й національні переконання, прагнув поєднати у своїй творчості "солодку" й "гірку" любов до України та її народу з любов’ю до "людини світової" – вільної, розкутої, ні від кого не залежної. Під час обшуку 27 липня 1937 у нього забрано дванадцять зошитів і один блокнот з віршами, сліди яких досі не віднайдені. У жовтні 1937 був засуджений до розстрілу. Реабілітований 1958. 1997 року в Черкасах посмертно видано "Поезії" Степана Бена.