1882 народився Михайло Бойчук, український художник, монументаліст, графік, фундатор мистецької школи 20-х років 20 ст. – бойчукізму, член НТШ та УНТ. Навчався малярства в студії Ю. Панькевича ("Товариство для розвою руської штуки") у Львові. Отримавши матеріальну допомогу від НТШ та митрополита А. Шептицького, навчався у Віденській (з 1899), Краківській та Мюнхенській (1906–1907) академіях мистецтв. 1908–1911 удосконалював свою майстерність у Парижі, де заглибився у вивчення староукраїнського та українського народного мистецтва. Прагнув почати відродження новітнього українського мистецтва, спираючись на мистецьку спадщину Київської Русі. Настанови Бойчука знайшли розуміння у французьких мистецьких критиків (Г. Аполлінер, А. Сальмон). У 1909 заснував у Парижі майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його школи (відвідували М. Касперович, С. Налепинська-Бойчук, С. Сегно, Х. Шрамм, Я. Леваковська). Учні Бойчука освоювали техніку настінних розписів "аль фреско" і "аль секко" барвниками, розведеними воском. З ікон, фотографій, альбомів мистецтва Єгипту, Греції, Японії, Персії, часів проторенесансу вони досліджували пластику ліній, конструкцію людського тіла та обличчя, зв’язок з орнаментами, строгу ритміку розчленування поверхні. Після подорожі до Італії вернувся на батьківщину, працював над монументальними розписами у Львові (1911–1912), провів реставраційні роботи (1912–1914) у с. Лемеші, написав ікону "Покрова Богородиці" (на ній зобразив митрополита А. Шептицького) та автопортрет. Після повернення із заслання на Урал 1917 оселився в Києві. Один із професорів-фундаторів (1917) української державної Академії мистецтв. Працював і як реставратор (Софійський собор, Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, Чернігівський Єлецький Свято-Успенський монастир). Відіграв видатну роль у заснуванні й розбудові вищої мистецької освіти в Україні. Ставши членом Академії революцюйніго мистецтва України (1925), виступив як художник-новатор, піонер українського монументального мистецтва, заклавши його основи й підготувавши плеяду учнів (Т. Бойчук, А. Іванова, С. Колос, І. Липківський, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр). Головні монументальні твори бойчукістів – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935). Бойчук – автор близько 20-ти портретів діячів Київського кооперативного інституту (1925), театральних декорацій для постановок Молодого театру в Києві (1918), ескізів багатофігурного гобелена "Обжинки" (1935). У листопаді 1926 – травні 1927 – творче відрядження до Європи (Німеччина, Франція, Італія), знайомство з мексиканським художником Д. Ріверою. 1930–1932 вів кафедру композиції у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. 25 листопада 1936 заарештований і звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й керівництві національно-фашистською терористичною організацією. Бойчука розстріляли, а більшість творів знищили. Також були репресовані – художники В. Седляр, І. Падалка, С. Налепинська- Бойчук та інші. 1991 у Львові, Києві, Тернополі та ін. містах проходила виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм". У рідному селі братам Бойчукам1992 встановлено пам’ятник (скульптор Б. Рудий).