1824 народився Яків Щоголів, поет, популяризатор історичного минулого українського народу. 1848 закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Протягом 1849–1870 перебував на державній службі. Працював столоначальником у палаті державних маєтностей, помічником правителя канцелярії харківського губернатора, секретарем приказу громадського опікування, секретарем Харківської думи та ін. 1871 вийшов у відставку і поселився в Харкові на постійне проживання. Друкувався в періодичних виданнях. При житті Щоголіва вийшли дві збірки – "Ворскло" (1883) і "Слобожанщина" (1898), остання побачила світ у день смерті поета. Щоголів був одним з представників Харківської школи романтиків, і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого України, насамперед Запорізької Січі й козаччини ("Січа", "В степу", "Запорозький марш", "Орел", "Орлячий сон" тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щоголева перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій присвячена образам української природи ("Травень", "Осінь", "Степ", "Після бурі" тощо). Окремі вірші Щоголева позначені соціальними мотивами ("Струни", "Завірюха", "Пожежа", "Маруся", "Бурлаки" та ін.). Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар ("Пряха", "Черевички", "Зимовий вечір").