1884 народився Михайло Птуха, статистик і демограф, економіст, історик демографічної і статистичної думки, організатор науки, засновник Інституту демографії АН УРСР, академік УАН та член-кореспондент АН СРСР. Автор понад 250 наукових праць та 11 монографій. Розробив єдину схему вивчення конкретних масових явищ соціального життя людини, схему їх загального уявлення і представлення як спеціальної демостатистичної методології. Запропоновані ним рішення досліджуваних проблем увійшли до методів аналізу сучасної демографії, зокрема: індекси шлюбності, методика побудови коротких таблиць смертності та показників смертності для немовлят за місяцями року, методичні питання перспективних розрахунків населення та ін. Упродовж 1916–1937 викладав у Петербурзькому університеті (1916–1919), Київському інституті народного господарства (1919–1930), Київському кооперативному інституті (1919–1931), Інституті обміну та розподілу (1930–1931), Текстильному інституті (1931–1934), Інституті спиртової промисловості (1931–1932), Інституті харчової промисловості (1934–1936), Інституті шкіряної промисловості (1936–1937). Одночасно працював в АН УРСР: секретарем Соціально-економічного відділу (1919–1928), директором Інституту демографії (1919–1938), завідувачем відділу статистики Інституту економіки (1940–1950), старшим науковим співробітником Інституту суспільних наук в м. Уфі (1941–1942), головою Відділу суспільних наук (1944–1950). Також працював позаштатним старшим науковим співробітником Інституту економіки АН СРСР (1944–1947). М. В. Птуха був дійсним членом Міжнародного статистичного інституту (1929), членом Американської академії політичних і суспільних наук, Американського економічного товариства, Американського георграфічного товариства. Був головою вченої ради Відділу суспільних наук, членом вченої ради Інституту економіки АН УРСР (1944), членом Комісії з історії Великої Вітчизняної війни в Україні АН УРСР (1946), Статистичної комісії Міністерства охорони здоров’я УРСР, членом головної редакційної колегії "Статистичного словника" (1957) та Української радянської енциклопедії (1958). Упродовж 1923–1930 входив до складу Ради Всенародної бібліотеки України (нині НБУ імені В. І. Вернадського).