1868 народився Богдан Кістяківський, правознавець, філософ, соціолог, історик політичної думки, публіцист і громадський діяч. Як учений і громадський діяч перебував під впливом В. Антоновича та ідей М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, брав безпосередню участь у створенні багатьох опозиційних владі демократичних організацій, був помітною постаттю в соціал-демократичному та ліволіберальному русі. Був одним з організаторів і редакторів журналу "Освобождение", "Критическое обозрение" (1907–1910), співробітником кількох часописів, зокрема "Русская мысль", "Свобода и культура" та "Вопросы жизни", а також редактором фахових правничих видань "Юридические записки" (1912–1914) та "Юридический вестник" (1913–1917), одним з провідних авторів журналу "Новые идеи в правоведении" (1914). Під його керівництвом було здійснено видання політичних творів М. Драгоманова, окремих праць О. Кістяківського, перекладів праць Г. Еллінека та деяких ін. німецьких правників. Вважається одним із засновників соціально-правового напряму в російській і українській філософії поч 20 ст. Філосфські позиції Кістяківського знайшли найповніше відображення в статтях у збірці "Проблемы идеализма" (1903) та міжнародного філософського журналу "Логос". У лютому 1917 захистив у Харківському університеті дисертацію на ступінь доктора державного права й у травні 1917 був обраний ординарним професором спочатку Московського комерційного інституту, а через кілька днів і Київського університету. Відтоді постійно жив у Києві. Викладав у Київському університеті та в приватному Київському юридичному інституті, а також у новоствореному Українському державному ун-ті в Києві: з березня 1918 – професор, з січня 1919 – тимчасово в. о. декана, з березня 1919 – декан юридичного факультету. Співпрацював з М. Василенком і В. Вернадським у здійсненні реформи вищої освіти і наукових установ в Україні. В січні 1919 обраний позаштатним академіком УАН по кафедрі державного, адміністративного і міжнародного права, а в березні 1919 – штатним академіком по кафедрі соціології. В академії входив до складу Комісії ВУАН для виучування звичаєвого права, Комісії ВУАН для виучування історії західноруського та українського права, Правничо-термінологічної комісії та інших установ. У червні 1918 гетьманом П. Скоропадським призначений Генеральним суддею Адміністративного департаменту Генерального суду Української Держави за сумісництвом. Після реорганізації цієї установи в липні 1918 став сенатором Державного сенату Української Держави. У складі делегації УАН з метою відстояти академію від закриття денікінською владою був відряджений до Єкатеринодара. Тяжко захворів і під час операції у Єкатеринодарі помер. Там і похований. Кістяківський відстоював синтетичний підхід до розуміння права, який поєднував методи догматичної юриспруденції з методами соціологічної і психологічної шкіл права, допускав одночасне існування чотирьох різноаспектних визначень права: соціологічного, психологічного, державно-організаційного і нормативного. В останні роки життя він готував до друку працю "Право та науки про право. Методологічний вступ до філософії права", яку називав головною своєю книгою і яка мала підбити підсумки наукових дискусій початку 20 ст. та відповісти на критику опонентів його поглядів, висловлених у попередніх публікаціях. Побачив світ лише маленький її фрагмент (вважається, що єдиний її рукопис було знищено пожежею в Ярославській друкарні 1918 під час есерівського повстання).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.