1788 народився Михайло Щепкін, драматичний актор, співак (бас), реформатор українського і російського театрів. Освіту здобув у Суджанському повітовому (1799–1801) та Курському губернському (1801–1803) училищах, де під час навчання брав участь у самодіяльних виставах. 1805 за дозволом свого пана почав сценічну діяльність у приватній трупі Курського театру братів Барсових. Із 1816 – у театральній трупі І. Штейна та Й. Калиновського (Харків), де швидко здобув визнання. 1818–1821 – актор Полтавського вільного театру під керівництвом І. Котляревського, де зіграв ролі у п’єсах "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" (обидві – 1819). І. Котляревський разом із князем С. Волконським та ін. допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва. 1822 переїхав до Москви, став актором Імператорського Московського театру (із 1824 – Малого театру). Вважався найкращим виконавцем ролей у творах О. Грибоєдова, М. Гоголя, О. Островського, О. Сухово-Кобиліна та ін. Перший виконавець партій в операх та водевілях О. Аляб’єва, О. Верстовського, Ф. Шольца та ін. Приятелював з О. Пушкіним, М. Гоголем, князем П. Вяземським, Н. Кукольником, К. Брюлловим, М. Некрасовим, А.-Ф. Олдриджем та іншими діячами культури. Він ніколи не поривав своїх творчих зв’язків з Україною та українським театром: увів до діючого репертуару Малого театру твори І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка, часто гастролював в Україні (1829, 1842, 1845, 1850 – у Харкові, 1837, 1845, 1846, 1850 – в Одесі, 1843 – у Києві, 1846 – у Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, 1850 – у Полтаві). Був близьким другом Т. Шевченка і 1857 спеціально приїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти поета, який повертався із заслання. Зберігся портрет Щепкіна, написаний Шевченком 1858 року. Також Т. Шевченко подарував йому свій автопортрет, присвятив поему "Неофіти" (1857) та вірші "Заворожи мені, волхве" і "Чигрине, Чигрине" (1844). Щепкін заклав основи теорії і практики сценічного реалізму, "театру переживання", перевтілення в сценічний образ. Його метод базувався на відтворенні правди життя, але не простому копіюванні її, а художньому осмисленні та розкритті її внутрішнього змісту. Його учнями та послідовниками на українській сцені були М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський. Останні свої дні провів у Ялті, де й помер. Поруч із ним був лікар та український письменник С. Руданський. Похований на П’ятницькому кладовищі в Москві.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.