1908 народився Григорій Кочур, класик українського художнього перекладу ХХ ст., поет, літературознавець, педагог, дійсний член НТШ. Здійснив переклади поетичних творів з 25 літератур світу (Євразії, Пн. і Пд. Америки) в часовому діапазоні 26 століть. Виховав багатьох талановитих перекладачів та науковців. 1932 закінчив Київський інститут народної освіти, був учнем М. Зерова. 1932–1936 викладав зарубіжну літературу в Тираспольському педагогічному інституті, 1936–1941 очолював кафедру літератури Вінницького педагогічного інституту. Перші переклади опублікував у хрестоматії "Антична література" (1938) та в періодиці. В роки Другої світової війни під час гітлерівської окупації України 1941–1943 мешкав у Полтаві. Після визволення міста радянськими військами був заарештований і звинувачений у приналежності до Організації українських націоналістів. Провів 10 років у таборі Інта (Комі). Там само покарання відбувала і його дружина. Звільнений 1953; реабілітований 1957. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції в 1965 Кочур в числі 139 авторів підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих. Опубліковані праці: 1958 – історико-літературна розвідка про творчість польського поета Ю. Тувіма, 1960 – про Ю. Словацького, 1961 – про давньогрецького баснописця Езопа, 1965 – про М. Рильського, 1966 – про В. Шекспіра. Цього ж року побачила світ його книга з історії та теорії перекладу "Майстри перекладу". Був редактором і упорядником антології чеської та словацької поезій (1964; разом з М. Рильським), редактор "Нового життя" Данте Аліг'єрі (1965), "Вибраного" М. Зерова (1966), збірник "Співець: Із світової поезії кінця ХVIII – I половини ХIХ сторіччя" (1972). Увесь цей час зазнавав переслідувань, а 1973 був виключений зі Спілки письменників України (СПУ) за "націоналізм". Лише після початку в СРСР перебудови був 1988 поновлений у СПУ. 1989 опублікував поетичну збіркку про табірні будні "Інтинський зошит. Вірші 1945–1953 рр." Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992). Лауреат премії ім. М. Рильського (1989) та Державної премії України ім. Т. Шевченка (1995, посмертно, за книгу вибраних перекладів "Друге відлуння", 1991). Нагороджений медаллю ім. М. Грушевського НТШ (1993). 1998 його ім'я присвоєно кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львівського університету. Будинок, де він жив у м. Ірпінь, переобладнано в його літературно-меморіальний музей. 2000 побачила світ збірка його перекладів "Третє відлуння".

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.