1938 народився Василь Стус, поет, літературознавець, перекладач, публіцист, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. 1959 закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту за спеціальністю "Українська мова та література". Перша публікація в пресі – 1959 в "Літературній газеті". 1959–1961 служив у війську. 1961–1963 викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 м. Горлівка. З 1962 член Клубу молодих літераторів "Обрій". З 26 березня по 26 жовтня 1963 – літературний редактор газети "Социалистический Донбасс", яка тоді почала виходити й українською мовою. 1 листопада 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР за спеціальністю "Теорія літератури", переїхав до Києва. З’явилися перші журнальні публікації віршів (у журналах "Дніпро", "Прапор" (нині "Березіль"), "Зміна"), критичні нариси про творчість молодих поетів ("На поетичному турнірі", 1964; "Най будем щирі", 1965). 20 вересня 1965 був відрахований з аспірантури через вияв громадянської позиції. Працював у будівельній бригаді, згодом – кочегаром в Українському НДІ садівництва. З 14 січня – молодший, а з квітня до 1 червня 1966 – старший науковий співробітник ЦДІА УРСР в Києві. 1966–1972 працював старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР у Києві, старшим інженером проектно-технологічного об’єднання. Працював як критик, перекладач, літературознавець: статті про творчість Б. Брехта, Г. Бьолля, розвідка про поезію В. Свідзінського "Зникоме розцвітання особистості", фундаментальна праця про П. Тичину "Феномен доби". Після участі в акціях протесту твори Стуса перестали друкувати, перша збірка поезій "Зимові дерева" була знята з плану видавництва "Молодь", вийшла друком за кордоном у видавництві "Література і мистецтво" (Брюссель, 1970). Залишилися в рукописах також два великі прозові твори – "Поездка в Счастьевск" (рос. мовою) та "Щоденник Петра Шкоди". Друком вийшли лише кілька поетичних перекладів з Й.-В. Гете та Гарсія Лорки під псевдонімом "Василь Петрик". 12 січня 1972 заарештований разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками: І. Світличним, Є. Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та ін. 7 вересня 1972 Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання. 1972–1977 відбував покарання в таборах у Мордовії. Від 1977 – на засланні в селищі ім. Матросова Магаданської області. Виступив із заявою "Я обвинувачую" (1975), уперше зрікся радянського громадянства. На засланні продовжував поетичну творчість, у травні–червні 1976 у Стуса вилучено переклади з Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке, Р. Кіплінга, Ш. Бодлера та ін., понад 600 власних поезій, які були знищені. Частина поезій була видана в еміграційних часописах. 1977 у видавництві "Сучасність" вийшла збірка "Свіча в свічаді". 1978 Стуса прийнято до PEN-клубу. У серпні 1979 повернувся до Києва. На початку жовтня 1979 вступив до Української Гельсінської групи. З 7 жовтня 1979 за Стусом встановлено адміністративний нагляд. 14 травня 1980 заарештований вдруге. Наприкінці вересня 1980 Стуса засуджено до 10-ти років ув’язнення та 5-ти років заслання. 19 жовтня 1980 з листом на захист Стуса до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінських угод звернувся академік А. Сахаров. З листопада 1980 відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського р-ну Пермської області РРФСР. Навесні 1981 востаннє бачився з рідними. 1982–1983 – рік камери-одиночки. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 Стус помер у карцері. 19 листопада 1989 прах Стуса перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі. Іменем Стуса названо Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство "Меморіал". Видання творів Стуса стало можливим лише на початку 1990-х років. Збірка поезій "Дорога болю" удостоєна Національної премії УРСР ім. Т. Шевченка за 1991. Останню книгу поета – "Птах душі", що містила 300 неримованих віршів і приблизно стільки ж перекладів – так і не вдалося повернути зі спецхранів МВС СРСР. Приблизно половина творчого архіву Стуса нині зберігається у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ (налічується близько 1,5 тисячі одиниць зберігання), інша – в архіві родини. 2005 Стусу присвоєно звання Героя України.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.