1935 народився Василь Симоненко, поет, прозаїк, перекладач, журналіст. 1957 закінчив факультет журналістики Київського університету. Почав писати в університеті, керував студентською літературною студією. Працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957–1959), "Молодь Черкащини" (1960–1963), був власним кореспондентом "Робітничої газети" по Черкаській області. За життя Симоненка вийшла друком лише одна збірка поезій – "Тиша і грім" (1962), тоді ж його прийняли до Спілки письменників України. Великої популярності набули самвидавні поезії Симоненка, в яких він критикував радянську дійсність, жорстокість комуністичної деспотії, великодержавний шовінізм. Автор збірок поезій і прози "Земне тяжіння" (1964), "Вино із троянд" (1965), "Вірші" (1966), дитячих книжок, численних нарисів, фейлетонів, рецензій та ін.; перекладач поезій О. Блока (1963). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1995; посмертно, за збірки поезій та прози "Лебеді материнства", "У твоєму імені живу", "Народ мій завжди буде"). За неофіційною версією, Симоненко помер по кількох місяцях після побиття його черкаською міліцією. Низку віршів Симоненка покладено на музику, перекладено англійською, болгарською, польською, російською, румунською, угорською та ін. мовами. В Україні засновано премію ім. В. Симоненка (1988). Особовий фонд Симоненка зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України та у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.