1865 народився Іван Липа, громадський і політичний діяч, лікар, письменник. Улітку 1891, під час роботи в комісії з перепису нерухомого майна в Полтавській губернії, разом зі своїми товаришами-однодумцями М. Байздренком, М. Базькевичем і В. Боровиком створив таємне політичне товариство – "Братерство тарасівців". Написав статут товариства (навесні 1893 текст був доопрацьований усіма тарасівцями й опублікований у львівській газеті "Правда" під назвою "Profession de foi молодих українців"). "Братерство тарасівців" і студентська громада тісно співпрацювали з українофільським гуртком О. Русова і С. Русової. 1 травня 1893 харківська студентська громада була розгромлена поліцією. Липа був заарештований і ув'язнений. Утримувався за ґратами майже 13 місяців, потім, згідно з судовим присудом, 3 роки був позбавлений права жити в центральних губерніях. Мешкав під наглядом поліції спочатку в Керчі, потім – у Казані, 1897 закінчив там університет, отримав диплом лікаря. Перебував на державній службі в закладах земської медицини на Херсонщині й Одещині, у Полтаві. 1902 переїхав на постійне проживання до Одеси. У с. Великий Дальник розпочав будівництво лікарні для незаможних. Часто мандрував по Україні. Видавав в Одесі альманах "Багаття" (разом із дружиною), редагував тижневик "Українське слово", співпрацював з багатьма часописами, зокрема з "Новою громадою", "Громадською думкою", "Українською хатою". Друкував власні поезії, оповіданння, повісті, філософсько-літературні нариси, казки, спогади про студентські роки тощо. Його дім в Одесі став осередком культурницького руху Південної України. До нього приїздили В. Самійленко, Г. Хоткевич, Г. Чупринка, О. Олесь, О. Маковей, М. Вороний та ін. Після Лютневої революції 1917 був обраний від Одеси делегатом до Української Центральної Ради. Цього ж року заснував видавництво "Народний стяг", яке було на той час єдиним українським видавництвом в Одесі. Став комісаром уряду Одеси. За гетьманату П. Скоропадського займав посаду лікарського інспектора Одеси. Від 1919 належав до Української партії соціалістів-самостійників, входив до складу її Центрального комітету. Після призначення завідувачем управління культури і віровизнання міністерства народної освіти в уряді УНР, який очолив В. Чехівський, виїхав до Києва. Під час перебування уряду УНР в Кам'янці-Подільському займав посаду лікаря військовго міністетства УНР. Як член президії Всеукраїнської національної ради брав участь у її роботі; їздив до Тарнова, деякий час займав посаду міністра охорони здоров'я українського уряду в еміграції. 1922 оселився поблизу Львова в селищі Винники. Отримав ліцензію на приватну лікарську практику, займався літературною творчістю (написав, зокрема, дві новели – "Кара" та "Утома"). 1935 вийшли з друку дві збірки його творів – "Оповіді про смерть, війну і любов" та "Тринадцять притч".
Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.
Всі права захищено ©
2013 - 2024 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Ми в соціальних мережах