1887 народився Лесь Курбас, актор, режисер театру і кіно; теоретик, організатор і реформатор українського театру; драматург, публіцист, перекладач. 1906 побачила світ його перша публікація – етюд "В горячці" ("Літературно-науковий вістник"). 1907 закінчив гімназію і цього ж року почав вивчати германістику і славістику на філософському факультеті Віденського університету, опанував кілька іноземних мов. Одночасно навчався в драматичній школі при Віденській консерваторії. На Курбаса мала великий вплив творчість видатного актора Й. Кайнца. 1908 через сімейні обставини переїхав до Львова і продовжив навчання у Львівському університеті. Акторську кар'єру розпочав в аматорському гуртку товариства "Сокіл", режисерську – у драматичному гуртку, який створив сам при Львівському університеті (1910, п'єса Є.Чирікова "Євреї"). За участь у студентській демонстрації 3 листопада 1910 був виключений з університету. Влітку 1911 на запрошення Г. Хоткевича влаштувався працювати в "Гуцульському театрі". Невдовзі перейшов до професійного пересувного театру "Руська бесіда" (1912–1914). 1914 здійснив подорож до Варшави, Праги, Берліна й Мюнхена, де знайомився з рівнем тамтешнього театрального мистецтва. 1915 заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр "Тернопільські театральні вечори". Упродовж 1916 працював у М.К. Садовського. На початку 1917 створив театральну групу, а невдовзі – "Молодий театр", в якому був актором і режисером. 1919 відбулося об'єднання "Молодого театру" з Українським драматичним театром ім. Т. Шевченка. 1920 створив з іншими акторами Київський драматичний театр – Київдрамте. У травні 1921 колектив Київдрамте переїхав до Харкова як Державний мандрівний зразковий театр. Повернувшись до Києва, Курбас 1922 створив і став директором та художнім керівником мистецького об’єднання "Березіль" з режисерською лабораторією, яка готувала кадри для всіх революційних театрів УСРР. 1922 на Одеській кіностудії Всеукраїнського фотокіноуправління зняв художній кінофільм "Шведський сірник", написав інсценізацію "Джіммі Хіггінс" за романом Е. Сінклера, а також написав і поставив агітп'єсу "Жовтень". Наступного року поставив власну агітп'єсу "Рур". 1924 зняв кінофільми "Вендета" і "Пригоди Макдональда", 1925 – "Арсенальці". Курбас європеїзував український національно-етнографічний театр і стиль акторської гри, вивів його на орбіту передових мистецьких шукань світу (експресіонізму, конструктивізму), дав зразки оригінального синтезу традицій українського національного театру з найновішими драматичними формами. 1925 привіз із Парижа (Франція) золоту медаль театральної виставки за макети мистецького об’єднання "Березіль" (під його режисурою). 1926 театр "Березіль" переїхав до тодішньої столиці УСРР – Харкова. 1927 Курбас опублікував книгу "Шляхи українського театру і “Березіль”" і написав у співавторстві із С. Бондарчуком інсценізацію "Пролог". У Харкові познайомився з М. Кулішем і поставив його п'єси "Народний Малахій" (1928) та "Мина Мазайло" (1929), які невдовзі були розкритиковані владою. У вересні 1933 поставили виставу "Маклена Граса", яка була їхньою відповіддю на радянську критику. Курбас поставив у театрі, зокрема, "Газ" Г. Кайзера та "Диктатуру" І. Микитенка з музикою Р. Гліера 5 жовтня 1933 за вказівкою влади Курбас був усунутий від керівництва "Березолем" та позбавлений звання народного артиста УСРР. 26 грудня 1933 був заарештований і ув'язнений радянською владою. У 1934 заснував театр політичних в’язнів на Соловках. Курбас є автором низки статей на мистецько-театральні теми і перекладів з німецької, польської, англійської, французької, норвезької мов п'єс для театру та теоретичних праць із питань драматичного мистецтва. За його ініціативою видавалися журнали "Театральні вісті", "Радянський театр" і "Барикади театру". Як режисер і викладач театральних студій Київського (1922–1926) і Харківського (1926–1933) музично-драматичних театрів Курбас виховав плеяду українських акторів і режисерів (Й.Гірняк, О.Добровольська, В.Василько, Н.Ужвій, Н.Пилипенко, Л.Гаккебуш, В.Чистякова, Ф.Лопатинський, Г.Ігнатович, Б.Тягно та ін.). Ідеї та новації Курбаса втілювали в життя його вихованці, які потрапили на Захід із хвилею повоєнної еміграції (Й.Гірняк, О.Добровольська, Н.Пилипенко та ін.). Феномен Курбаса став об'єктом досліджень театрознавців як в українській діаспорі, так і в Україні (Н.Кузякіна, Н.Корнієнко, Л.Танюк, І.Волицька, Ю.Бобошко, Р.Скалій, М.Лабінський та ін.).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.