1894 народився Дмитро Чижевський, учений-енциклопедист, культуролог-славіст, філософ, літературознавець, мовознавець, публіцист. Професор (1927), доктор філософії (1933). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук, член Хорватської АН та АН у Гейдельберзі (Німеччина). Студіював математику, астрономію та філософію в Петербурзькому університеті (1911–1913), філософію, логіку, слов’янську філологію, індоєвропейську лінгвістику в Київському університеті (1913–1919). 1922–1923 вивчав філософію та логіку в університетах Гейдельберга та Фрайбурга у таких відомих мислителів, як Е. Гуссерль, Й. Кон, Р. Кронер, Г. Ріккерт, М. Гайдеггер, К. Ясперс та ін. Як інтелектуал був близький до цілої плеяди видатних мислителів, зокрема М. Бердяєв, С. Булгаков, М. Лоський, Ф. Степун, кн. М. Трубецькой, С. Франк та ін. Брав участь у 2-му Українському науковому з’їзді в Празі (1932), на якому виголосив 6 доповідей. 1932 посів кафедру славістики в університеті м. Галле (Німеччина), в якому мешкав до закінчення Другої світової війни.

Крім того, викладав слов’янської мови та літератури в університеті м. Єна (Німеччина; 1935–1938). 1939 нацистські власті заборонили Чижевському виїзд з м. Галле, що не дозволило йому прийняти запрошення Колумбійського університету. 1945 викладав славістику в Магбурзькому університеті, зокрема організував Слов’янський семінар та став його директором. Тісно співпрацював з УВУ та УВАН. 1949 виїхав до США. Викладав історію слов’янських літератур та проводив компаративні студії в Гарвардському університеті. 1956 переїхав до ФРН. Викладав славістику як професор-консультант у Гейдельберзькому університеті. Один із фундаторів та директор Слов’янського інституту при Гейдельберзькому ун-ті (1956–1968), який перетворив на найкращу славістичну інституцію на теренах Європи. Учасник усіх славістичних міжнародних конгресів, зокрема Празького конгресу (1968). Виступав як нищівний критик радянської політики та офіційної науки, зокрема гостро засудив тезу академіка І. Білодіда про злиття націй та мов, яку вважав антинауковою. Водночас украй негативно ставився до політизації й ідеологізації української зарубіжної науки, зокрема вийшов із колегії професорів УВУ. З 1970-х викладав філософію та історію слов’янських літератур на запрошення кількох західнонімецьких університетів. Автор понад 1 тисячі праць з історії української, російської та слов’янської літератур, філософії та культури, суспільно-політичної думки, славістики, бібліотекознавства, книгознавства, компаративного літературознавства, структурної лінгвістики та низки ін. галузей і дисциплін, зокрема студій, присвячених Г.-В. Геґелю, М. Гоголю, Ф. Достоєвському, І. Канту, Я.-А. Коменському, В. Липинському, Ф.-В. Ніцше, Г. Сковороді, С. Франку, Т. Шевченку, Ф. Шіллеру, Ф.-В. Шеллінгу та ін. Віднайшов у архівах м. Галле твори чеського педагога Я.-А. Коменського та латинські поезії Феофана Прокоповича. Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказуючи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.). Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи. Д. Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В. Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі. Президент товариства славістів у ФРН. Член управи міжнародного наукового товариства "Геґелівська спілка". Почесний професор Кельнського університету. Вчений був самовідданим бібліофілом (наприклад, у Гарвард привіз із собою 13 тисяч рідкісних книг, фактично зібраних зі всієї Європи). Особистий архів Чижевського зберігається в бібліотеці Гейдельберзького університету, а також в університетах Галле та Гарварда. 1997 НАН України заснувала академічну премію ім. Д. Чижевського за філософські студії.