1854 народився Микола Сумцов, фольклорист, етнограф, літературознавець, громадський діяч. Автор понад 1,5 тис наукових праць. Доктор філологічних наук (1885), професор (1889). Член-кореспондент Петербурзької АН (1905), Чеської АН (1899), дійсний член УАН (1919). Навчався в Харківській гімназії, 1875 закінчив Харківський університет. 1881 захистив магістерську дисертацію "О свадебных обрядах, преимущественно русских". Докторську дисертацію, присвячену творчості Л. Барановича, захистити не дозволили через звинувачення в "українофільстві". 1885 за дослідження "Хлеб в обрядах и песнях" одержав науковий ступінь доктора. Із 1889 – ординарний професор Харківського університету, заслужений професор історії російської літератури (1906), декан історико-філологічного факультету (1908–1916). Один із засновників Харківського історико-філологічного товариства, яке очолював 1897–1919. Протягом багатьох років був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (з 1908), Московського археологічного товариства, багатьох іншиї наукових товариств і громадських організацій. Організатор проведення в Харкові 12-го Археологічного з’їзду (1902), для якого була влаштована виставка етнографічних пам’яток, що стала основою Етнографічного музею, який діяв при Харківському історико-філологічному товаристві, 1904–1918 був його директором. 1920–1922 – директор Музею Слобідської України (Харківський історичний музей). Сприяв відкриттю в Харкові громадської бібліотеки, організував перше педагогічне товариство. Виступав проти заборони української мови, 1907 розпочав читати лекції в Харківському університеті українською мовою. Автор численних праць зі слов’янського та українського фольклору, етнографії, краєзнавства, переважно Слобідської України. Протягом 1889–1890 в часописі "Киевская старина" публікував етнографічні дослідження побуту, господарських занять, домашніх промислів, обрядової культури українців Слобожанщини під назвою "Культурные переживания". 1918 видав узагальнюючу працю "Слобожане". Досліджував також давню українську літературу, зокрема спадщину письменників-полемістів: І. Вишенського, І. Ґізеля, І. Ґалятовського, Л. Барановича. Автор наукових розвідок, присвячених творчості Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Гоголя та ін. Досліджував також творчість О. Грибоєдова, В. Жуковського, Л. Толстого, А. Чехова та ін. Цікавився проблемами українського мистецтвознавства, філософської думки, історії театру, педагогіки. Його праці друкувалися в багатьох наукових періодичних виданнях, знаходили позитивний відгук серед європейської наукової громадськості. Підтримував наукові зв’язки з багатьма слов’янськими вченими. Особистий фонд Сумцова зберігається в Центральному державному історичному архіві України.