1833 народився Олександр Кістяківський, правознавець і громадський діяч, доктор кримінального права. 1852 закінчив Чернігівську духовну семінарію, а 1857 – юридичний факультет Київського університету зі статусом дійсного студента. У серпні 1858 переїхав до Санкт-Петербурга і в листопаді цього ж року був зарахований на службу в Правительствуючий Сенат. 1860–1861 опублікував в "Журнале Министерства юстиции" 3 розвідки з питань судоустрою, кримінального процесу і діяльності адвокатури. 1861 увійшов до складу редколегії українознавчого журналу "Основа", де незабаром став помічником головного редактора. 1862 під псевдонімом "-кій" в "Основі" опублікував свою першу історико-юридичну працю "Характеристика русского и польського законодательства о крепостном праве по отношению к Малороссии". З 1864 приват-доцент кримінального права та судочинства в Київському університеті. 1867 захистив дисертацію на ступінь магістра кримінального права за монографією "Исследование о смертной казни" (Київ, 1867) і був обраний штатним доцентом кафедри кримінального права і судочинства. 1868 – захистив докторську дисертацію. На початку 1869 обирається екстраординарним, а в лютому 1870 – ординарним професором кафедри кримінального права і судочинства. З вересня 1871 по квітень 1873 вивчав досвід викладання юридичних дисциплін в університетах Відня, Гейдельберга, Берліна, Неаполя та Риму. Науково-дослідницьку і педагогічну роботу поєднував з адвокатською практикою та громадською діяльністю. Був, зокрема, присяжним повіреним, гласним Київської думи, головою Київського юридичного товариства (з 1879), директором Київського тюремного комітету (1865–1870). Визначальною рисою творчості Кістяківського було прагнення до встановлення природи існуючих правових інститутів і визначення ефективних механізмів їх використання на користь суспільства. Він одним з перших у вітчизняній науці став вивчати право як соціальне явище, послідовно впроваджував у правові дослідження історико-соціологічний підхід; поставив питання про необхідність скасування смертної кари; став провідником ідей історичної школи права. Цікавився збиранням матеріалів звичаєвого права. Активно сприяв організації під керівництвом П. Чубинського етнографічної експедиції Російського географічного товариства, яка досліджувала землі, заселені етнічними українцями. Був одним з ініціаторів заснування 1873 Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке мало виконувати функції неформальної української АН. Підготував програму для збирання і вивчення юридичних звичаїв і народних поглядів на кримінальне право, перше видання якої побачило світ в "Университетских известиях" 1874. Опублікував низку праць: "Собрание и разработка материалов по обычному праву", "Обозрение работ по обычному праву за последние 5 лет 1873–1878", "К вопросу о цензуре нравов у народа". За останню з цих праць, присвячену проблемам шлюбних звичаїв українського народу, він був удостоєний від Російського географічного т-ва срібної медалі. В українську історико-юридичну науку він увійшов також як публікатор і перший ґрунтовний дослідник видатної пам'ятки права Гетьманщини "Права, за якими судиться малоросійський народ"; пам'ятка разом з його дослідженням була опублікована частинами в "Университетских известиях" 1875–1878 і повністю 1879 у Києві. Був одним з засновників жанру юридичної історіографії та біографістики у вітчизняній науці, написав нариси про наукову діяльність Ч. Беккаріа, С. Богородського, М. Іванишева, А. Рандю та інших вчених.