1930 народилася Ліна Костенко, поетеса, культуролог, громадська діячка, одна з лідерів шістдесятництва, лауреат Шевченківської премії (1987). Лауреат міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990), премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою "Інкрустації" (1994), премії ім. О. Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го ст. (2000). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. 1946 надрукувала свої перші вірші. Згодом опублікувала кілька поетичних збірок: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961). На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів». З 1963 для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона. Збірки "Зоряний інтеграл" та "Княжа гора" були зняті з виробництва. 1965 – Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. У травні 1966 – у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня. 1968 – написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». Після аварії на Чорнобильській АЕС Костенко багато часу віддала для збереження спадщини Чорнобильщини, постійно порушувала гострі побутові проблеми "зони". Наступна її книжка – "Над берегами вічної ріки" – з'явилася тільки 1977. Автор кількох історичних творів: два романи у віршах – "Маруся Чурай" (1979) та "Берестечко" (основна частина написана наприкінці 1960-х, надрукований 1999), поема-балада "Скіфська Одіссея", "Дума про трьох братів неазовських". 2010 року вийшов перший роман Л. Остенко – «Записки українського самашедшого». У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта». У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^.