1863 народився Володимир Липський, природознавець, ботанік, фахівець з ботанічної географії; академік УАН (1919), президент ВУАН (1922–1928), член-кореспондент АН СРСР (1928). Премії ім. М. Ахматова РАН (1917), ім. М. Пржевальського Російського географіченого товариства (1897). Закінчив Колегію П. Ґалаґана (1881), Університет св. Володимира (1886) у Києві, де й працював помічником консерватора Ботанічного кабінету, згодом – консерватором Ботанічного саду, водночас – асистентом І. Шмальгаузена. Брав участь у значній кількості наукових експедицій, зокрема у Середню Азію, Грецію, Італію, Австрію, Францію, Іспанію, Португалію, США, під час яких став відомим не лише як систематик рослин, а також як етнограф, географ, історик. Результати своєї роботи опублікував у працях "Флора Кавказа", "Горная Бухара", "Материалы для флоры Средней Азии", "Флора Азии, т. е. Российского Туркестана и ханств Бухары и Хивы", "Биографии и литературная деятельность ботаников и лиц, соприкасавшихся с ботаническим садом", "Исторический очерк Санкт-Петербургского Ботанического Сада (1713–1913)". Від 1894 – у Санкт-Петербурзькому ботанічному саду: молодший та старший консерватор, головний ботанік, завідувач відділу живих рослин, 1914 – виконуючий обов’язки директора. 1917 переїхав до Житомира. Від 1918 – директор Ботанічного саду УАН. 1919 розробив проект його розвитку як головного саду України, накреслив його структуру і напрямки діяльності, детальний план будівництва (сад мали розмістити на землях Голосіївського лісу, однак дозволу від властей на це не вдалося отримати і сад не був тоді створений). Від 1920 – член правління УАН; 1921 – віце-пре­зидент, водночас керував кафедрою квіткових рослин ВУАН; 1922–1928 – президент ВУАН (Київ). Брав участь в організації й роботі кількох комісій академії, зокрема, з вивчення природних багатств України, з вивчення фауни України, з видавничої діяльності, зі створення енциклопедичного словника (був її головою), з обстеження та впорядкування заповідника "Асканія Нова" (був заступником її голови). Через деякий час його звинуватили у "політичній інертності", і 1928 він змушений був подати у відставку. 1928–1937 – директор, завідувач сектору морфології і систематики рослин Одеського ботанічного саду. Вивчав водорості Чорного моря, зокрема філофору червону (за результатами цих досліджень в Одесі було відкрито 1-й в УСРР йодний завод). 1933 подав у відставку з посади директора ботанічного саду, відтоді працював у ботсаду науковим консультантом. Член Київського товариства природознавців, Російського географічного товариства. Основні наукової праці присвяченій питанням флористики, систематики, географії рослин, гербарній справі, принципам організації ботанічних садів, історії ботаніки. За його методикою почали опрацьовувати гербарні колекції в усіх країнах світу. Вивчав рослинність України, зокрема Сухого лиману поблизу Одеси, поклади торфу та мінеральні радіоактивні джерела в Житомирській і Київській області; водорості акваторії Чорного моря, що дало змогу розпочати виробництво йоду та агар-агару. Описав 4 нових роди, понад 280 видів і внутрішньовидових таксонів судинних рослин. Ім’ям Липського названо 56 видів судинних рослин (астрагал Липського, ковила Липського, тонконіг Липського тощо) і 2 роди (Lipskyella Juss., Lipskya Nevski), одну з вершин Паміру, перевали, льодовики.