1887 народився Олекса Синявський, мовознавець, провідний діяч у нормуванні української літературної мови 1917–1931, фактичний редактор кінцевого варіанту «Українського правопису» 1928. У 1909 вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультет, через рік перейшов на історично-філологічний. У 1914 за участь у Шевченківському святі заарештований і висланий з Харкова на два роки під нагляд поліції. 1916 – повернувся до Харкова, екстерном закінчив навчання. Був членом «Харківської шкільної громади». Професор Харківського Інституту народної освіти (1920–1928), керував у ньому секцією української мови науково-дослідної кафедри мовознавства імені О. О. Потебні. Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925–1928; відредагував його кінцевий варіант). Йому ж належить наукова розвідка «Коротка історія «Українського правопису» про правописні справи в Україні в 20-х роках 20 ст. Працював членом-редактором Комісія для складання словника української живої мови ВУАН. Голова Діалектологічної комісії ВУАН (1928–1930). Завідував відділом діалектології Інституту мовознавства ВУАН (1930–1936), де розробляв, зокрема, тему «Методологія соціальної діалектології». Одночасно – професор Київського університету й Київського педінституту (1932–1937). 1937 – визнаний ворогом народу та страчений за звинуваченням у буржуазному націоналізмі. 1957 – реабілітований посмертно. О. Синявському належать праці з сучасної та історичної фонетики й граматики української мови, з історії української літературної мови, з діалектології, з історії українського мовознавства. Синявський активізував мовознавчі дослідження у практичній площині, зосередивши їх навколо проблем української мови та творення літературного стандарту.  Ще в 1918 Синявський публікує окремою книжкою невелику працю під назвою «Короткий нарис української мови», основу якої становлять лекції, прочитані на вчительських курсах у Харкові. Через чотири роки виходить його «Порадник української мови», а в 1923 – написаний російською мовою посібник «Украинский язык» (перевидавався 5 разів), призначений для практичного вивчення української мови на робітфаках, у технікумах, на курсах для дорослих і для самоосвіти. 1929 опублікував «Спробу звукової характеристики літературної української мови». У якій вперше в українській фонетиці застосовано статистичний метод дослідження звуків, їх поширення, частотності та співвідношення голосних і приголосних в окремих стилях сучасної української мови. У праці «З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології)», 1929 уперше обґрунтовано фонематичний принцип у діалектологічних дослідженнях. 1931 вийшла праця «Норми української літературної мови». Спеціальний розділ у «Нормах» присвячений наголосові української літературної мови. У ньому розглядаються загальні питання української акцентології і закономірності наголошування певних груп іменників, прикметників, дієслів і прислівників. Питання словотвору в «Нормах» подані не разом із словозміною, а окремим розділом, що дозволило авторові повніше виявити специфіку явищ суто граматичних, морфологічних, з одного боку, і лексико-граматичних та лексичних – з другого. У працях Синявського докладно описана граматична система української мови такою, якою вона представлена в сучасній літературній практиці.